Головна -> Корисні поради -> Шкідливі звички у дітей. Що робити?

Шкідливі звички у дітей. Що робити?

2013-01-15

Усім відомо, що треба боротися зі шкідливими звичками. Однак спочатку треба з'ясувати причину виникнення звички і правильні методи "війни" з нею.

Головна причина виникнення поганих звичок – дитячий інстинкт наслідування. Тому ретельно стеж за собою і закликай до того ж усіх родичів. Якщо твій чоловік постійно колупається в носі або чухає потилицю, то не дивина, що дитина наслідуватиме свого тата. А якщо ти замикалася в туалеті з часописом, то рано чи пізно виявиш доньку на горщику з "Котигорошком". Головне правило в таких випадках – не дорікати дитині за те, що ти робиш сама! Це викликає в її чуйної душі біль від несправедливості, а особливо сильні характером і вперті дітки будуть продовжувати "грішити" тобі на зло. Поясни дитині, що те, що вона робить, є нечемним. Але так само недобрим є й те, що те ж саме робиш ти. Запропонуй їй: "Нумо боротися разом? Якщо ти помітиш, що я копирсаюся в носі, скажи мені про це, а я скажу тобі, коли ти раптом ненавмисно забудеш, що це нечемно".

На жаль чи на щастя, дитина бере приклад не тільки з батьків. Якщо ти помітила, що дитина перейняла якусь дурну звичку з садка або школи, поясни їй, що такий приклад брати не слід. Аргументи: "Ні я, ні тато, ні брат так не робимо!", "Твій улюблений мультиплікаційний герой ніколи не підбирає сміття на вулиці!".

До речі, про героїв. Ретельно вибирай приклади для наслідування в мистецтві. Герої книжок, фільмів, персонажі з мультиків можуть сильно допомогти тобі у вихованні дитини, якщо ти стежиш за тим, що вона дивиться і читає, і нашкодити, якщо вона читає і дивиться все підряд, тому що з нею ніхто не займається. Те ж стосується й Інтернету: стеж за тим, які сайти відвідує дитина, і встанови режим користування комп'ютером, бо ігроманія – теж шкідлива звичка. Навіть якщо вмовляння мало допомагають, не поспішай переходити до каральних заходів, кричати і картати дитину: іноді у її впертості, вередливості є психологічні причини. Якщо малюк не проситься на горщик, в п'ять років продовжує смоктати пальчик або "патологічно" побріхує, відведи її до психолога. Можливо, ці звички допомагають тендітному чадові рятуватися від страхів, що оточують його в світі, або дозволяють створити ілюзію, життя в казці.

Багато говорено про те, що треба відрізняти брехню від фантазії. Якщо дитина без всяких корисливих помислів часто придумує історії і видає їх за реальність, вона просто творча особистість. Заохочуй її: "Давай-но напишемо книжку! Це ж казка, так чому б тобі не розповісти її сестричці?". Ти повинна дати зрозуміти синові чи доньці, що ти не піддаєшся на обман, але водночас вважаєш його/її творчість вартою уваги.

Погано, якщо батьки карають дитину за творчі пориви або зайву рухливість: не шльопати малюка, якщо він розмалював шпалери або кілька разів поспіль підстрибнув на новому дивані. Краще запиши його в ізостудії, купи мольберт і рулон паперу, займайся з ним спортом. Якщо дитина ламає дорогі іграшки, можливо, вона схильна до техніки – не купуй їй колекційні автівки, заміни їх на пару наборів конструктора. Якщо дитина часто відбирає у інших дітей іграшки або навіть краде їх, це, безумовно, погана звичка, і вона вимагає рішучих заходів. Але задай собі питання: а чи може бути, що ти обділяєш дитину в тому, чого їй хочеться? Найчастіше захоплені розвивальними іграми батьки так панічно бояться Барбі, що донька цю саму Барбі краде. Принципи, звичайно, справа серйозна, але кожна дитина індивідуальна. Часом її виховання потребує внесення коректив у відповідний принцип. До речі, дитяча клептоманія, як і манія дрібних крадіжок у дорослих, може бути ознакою депресії, тривожності та інших психічних розладів. Тому якщо ти помітила, що твій нащадок краде непотрібні йому речі і те, що у нього і так є, запишися до психолога.

Примхи маленьких дітей – не шкідлива звичка, а спроба "визначити межі" батьківської прийнятності та терпіння. Якщо ти вважаєш, що цукерок дитині давати не можна в жодному разі, не піддавайся на її забаганки: один учинок створює в дитини відчуття, що межі розширено на ще один крок. Однак і жорстко реагувати – бити дитину, кричати на неї – не слід. Правильна позиція з "визначником кордонів" – доброзичлива, але тверда. Межі визначає не дитина, а ти, з урахуванням її справедливих вимог. Не забувай, що ти відповідаєш за дитину і зобов'язана в її ж інтересах забороняти їй те, що шкодить.