Про почуття дитини.

2013-07-21

Про почуття дитини

Одна гарна «відповідальна» мама, яка виховує сина, скаржилася, що дитину не змусиш сісти за уроки, що він неуважний та безвідповідальний. Вона бачила, що у дитини немає інтересу до навчання, що він вважає за краще дивитися мультик або гратися, ніж робити домашнє завдання, що його не добудишся до школи. Вона бачила вчинки дитини, та вчинки ці їй не подобалися.

І вона боролася з вчинками - змушувала кидати цікаву гру та сідати за уроки. Прискіпливо перевіряла написане та змушувала по п'ять разів переписувати. Замикала дитину в кімнаті, поки не зробить уроки. Не пускала гуляти у двір. Відмовляла в солодкому, бо не заслужив своїм безвідповідальним ставленням до навчання.

Але чому дитині вже в першому класі не хотілося йти до школи? Його почуття невпевненості, страх перед вчителькою, сварка з хлопчаками-однокласниками, від чого він відчував себе самотнім та відкинутим в класі, - все це залишалося невидимим для неї. І її малюк залишався з усім цим - самотнім та знехтуваним також і власною мамою.

І коли вона вивалила на мене всі свої почуття з цього приводу - своє обурення, гнів, своє розчарування в дитині, свій відчай від власного безсилля, просто свою втому та розлад - я не могла втриматися, щоб не сказати їй:
- Скільки почуттів ви відчуваєте! І як вам подобаються ваші почуття! Як ви бачите свої почуття! Як ваш фокус уваги спрямований на ваші власні почуття! А де почуття дитини? А що ви знаєте про них? Що відчуває ваша дитина, якщо він не хоче йти до школи?

І мама - не могла відповісти. Тому що дійсно бачила одні тільки зовнішні прояви дитини, і звертала увагу тільки на свої власні почуття!
І як часто це буває з нами, батьками! Ми звертаємо увагу на свої почуття. У нас багато своїх почуттів. У нас буває багато невдоволення дитиною, обурення ним, його безсердечністю або нечутливістю. У нас є гаряче обурення тим, що дитина щось не робить, або щось робить не так. Ми відчуваємо безсилля, переживаємо розчарування чи страждаємо від «егоїзму» дітей.

Але чи так добре ми розуміємо та знаємо почуття наших дітей? Ми іноді навіть забуваємо, що їхні діти - живі істоти, які також мають почуття. Що їм може бути боляче, що вони можуть засмучуватися чи ображатися, що вони можуть страждати, переживати, боятися, соромитися, обурюватися та ненавидіти!

Але якщо ми не розуміємо та не бачимо їх почуттів - як можемо ми їх зрозуміти? Але саме почуття дитини є одним із головних мотивів, що визначають всю його поведінку. Його почуття самотності змушує його робити якісь вчинки, щоб привернути до себе увагу (і як багато серед таких вчинків - поганих, дурних, поспішних!) Його почуття ненаповнені цінності та значущості - змушують здійснювати якісь витівки, за які ми потім його критикуємо. Його бажання бути коханим, прийнятим - тягне його у відносини (іноді далеко не найкращі!), до людей (іноді далеко не найкращих!). Його втома або просто поганий настрій, невдоволення собою - наштовхують його до «поганого поводження», до того, що ми, дорослі, називаємо капризами, «мотанням нервів».

Але ми, дорослі, самі іноді так само «погано» себе ведемо, зриваємо своє роздратування на інших, вередуємо, здійснюємо дурні вчинки, навіть усвідомлюючи, що робимо неправильно. Ми робимо це тоді - коли нам погано всередині! Саме тоді, коли нам погано всередині, коли ми сповнені негативних почуттів, - ми і ведемо себе погано «зовні»! І наші діти, знову ж, нічим не відрізняються від нас, дорослих.

Діти погано себе ведуть тільки тоді, коли їм погано всередині! Ось чому нам, дорослим і треба відчувати не тільки свої власні почуття - але й звертати увагу, намагатися зрозуміти - що відчуває дитина! І якщо ми бачимо погану поведінку дитини - перше, що ми повинні зробити - це запитати себе - що він зараз відчуває, якщо він так себе веде!

Любити дитину - це й означає розуміти його почуття. Любити дитину це означає, побачивши погану поведінку дитини - зрозуміти, що йому самому зараз погано - тому він так себе і веде. Любити дитину - це означає, зрозумівши, що йому зараз і так погано - не робити йому ще гірше своєю критикою і неприйняттям. Любити дитину - це зрозуміти його почуття та допомогти їм змінитися. І, коли зміняться його почуття - зміниться і його поведінка.

Коли ми самі робили якісь «погані» вчинки, продиктовані нашою невпевненістю або самотністю, нашою потребою в любові чи бажанням відстояти власну гідність - ми найменше потребували критики, відкидання, покарання. Нам в такі хвилини треба було, щоб нас хтось зрозумів, допоміг нам зрозуміти, що з нами відбувається. Нам потрібен був хтось, хто повірив би в нас, підказав нам вихід із ситуації. Потрібен був хтось, хто б нам поспівчував - в кращому сенсі цього слова, відчув би те, що відчуваємо ми, і, розуміючи нас, підтримав нас у цій ситуації.

Дитині в такі хвилини теж потрібна підтримка - наше співчуття, наше розуміння його почуттів. І розуміння його почуттів допоможе нам знайти ту правильну інтонацію в розмові з дитиною, яка допоможе разом з ним проаналізувати його вчинки, не руйнуючи при цьому його особистості критикою та відкиданням. Якщо ти розумієш, що за бійкою, в якій «відзначився» твій малюк стоїть образа, зачеплене самолюбство, бажання постояти за себе, або потреба показати свою перевагу, самоствердитися, то тоді замість критики: "Ти чому побився, поганий хлопчисько! Хіба можна так поводитися! " ти скажеш:
- Я розумію, чому це відбулося. Ти образився на цього хлопчика і хотів постояти за себе. (Тобі важливо було відстояти свою думку ... Ти хотів показати, що ти сильний ...) Я розумію, що є причини, які змусили тебе так вчинити. Але, щоб стояти за себе (відстоювати свою думку, показувати свою силу) - не обов'язково битися. Бійка - це поганий вчинок. Постарайся так більше не робити!

Розуміння почуттів дитини допоможе знайти слова або дії, найбільш підходящі в цій ситуації для впливу на дитину. Захистить тебе самого від поспішних, неправильних дій по відношенню до дитини, як коли ти діяв, не враховуючи його почуттів та стану.

«Що з ним відбувається?», «Що він зараз почуває?» - це питання, які на всі довгі роки нашого спільного перебування з дитиною повинні звучати в нас. Саме так. Не "що з ним робити?», А «що з ним відбувається?» Робити щось ти будеш потім - зрозумівши, що з ним відбувається.

Багато років тому моя трирічна донька, прийшовши з дитячого садочку, заявила мені:
- Мамо, я в дитячий садок більше ніколи в житті не піду!

Я вже не один раз чула її невдоволення тим, що треба йти в дитячий садок, бачила її небажання туди ходити, але кожного разу традиційно відповідала їй: «Ти що, не розумієш, потрібно йти в сад ... З тобою нікому вдома сидіти ... Ти що, не розумієш, мамі потрібно грошики заробляти ... » Зараз же дочка говорила з такою категоричністю, так «люто», що я, здивована цією інтонацією, цими почуттями, не відповіла їй традиційною фразою, а запитала, що сталося, якщо вона не хоче більше йти в сад.

- Я більше ніколи в житті не піду в дитячий садок, - сказала вона знову категорично, - тому що мене в садочку вихователька назвала свинею! І почала розповідати, розплакавшись, як вона їла під час обіду та пила компот, і як вона поставила чашку з компотом на стіл, але чашка впала, і компот пролився на стіл і на підлогу, а вихователька сказала, що, якщо вона така свиня, то буде їсти з миски і жити в туалеті ...

- Я в дитячий садок ніколи в житті не піду! - Закінчила донька так само категорично, і я, мабуть, вперше раптом відчула те, що відчуває моя дитина: дійсно - як можна після цього піти в дитячий садок! Але - «мамі треба грошики заробляти», і «з нею нікому сидіти». Увечері я вирішила, що дочку я в садочок, звичайно, відведу, просто поговорю з вихователькою, що так не можна розмовляти з дитиною.

На інший ранок я розбудила доньку в садок. Вона прокинулася, сіла в ліжечку і сказала:

- Я не піду в дитячий садок! І заплакала. І я, дивлячись на неї, зрозуміла, що я не можу туди її відвести. Просто не можна такого скривдженого, ображеного малюка, що боїться свого вихователя, відвести в садок. Я просто відчувала те, що відчувала вона, - і так розуміла її в її почуттях!

Я подзвонила на роботу, пояснила, що у мене дуже важливі обставини і я сьогодні не можу вийти на роботу. Відпросившись з роботи, я підняла дочку і сказала:
- В садочок ти сьогодні не підеш, будемо з тобою гуляти, вдома займатися справами.

І як вона зраділа моїм словам! Ми провели вдома разом два дні. Два дні я не ходила на роботу, розуміючи, що дитина ще не відійшла від страху та образи. Що вона не готова повернутися в ситуацію, де відчула себе приниженою. На третій день я вмовила її піти в дитячий садок, запевнивши, що я поговорю з вихователькою, і та більше ніколи її не образить.

Я дійсно поговорила з вихователькою, м'яко та гнучко, сказавши їй, що я розумію її втому та перевантаженість, що у неї дуже складна робота - відразу займатися стількома дітьми, а я навіть з однією іноді не знаю, що робити. Тому я розумію, що вона іноді може зопалу гримнути на дитину або сказати щось різке. Але у мене ніжна та чутлива дівчинка, яка все дуже близько приймає до серця. І на слово «свиня» вона відреагувала так болісно ... Вихователька, почервонівши як маків цвіт, мимрила щось про те, що дівчинка її не так зрозуміла. Але оскільки я її не критикувала, а м'яко просила звернути увагу на тонкість та чутливість дитини, то вона запевнила мене, що все буде добре, що вона постарається спілкуватися з дитиною м'якше, щоб та її не боялася.

А я, повернувшись на роботу, випробувала сильне утруднення, коли співробітники стали розпитувати мене - через що я два дні не виходила на роботу? І коли я пояснила причину своєї відсутності, одна зі співробітниць - категорична, застигла жінка - кинула презирливо: «Подумаєш, телячі ніжності ...» Я не стала з нею сперечатися. Але зараз, коли згадала про цей випадок, подумала, що слова її були дуже правильними. Дійсно, це були телячі ніжності. Бо діти - як маленькі телята - ніжні, довірливі. Вони живі та сповнені відчуттів. І нам, розумним, правильним та іноді бездушним дорослим, корисно частіше перебувати в їх телячих ніжностях ...


Автор статті: Маруся Свєтлова

Призначенi фільтри

Навичка
  • не призначені
Вік
  • 0 - 10 рокiв
Здібності
  • не призначені

Галерея картинок

Схожi статтi

Коментарі


Увiйти чи Зареєструватися (щоб залишати відгуки)