Як справлятися з дитячими страхами?

2013-01-20

Фантазія допомагає дітям пізнавати світ. А їхня уява, про яку дорослі можуть тільки мріяти, малює казкові всесвіти і суперечливі ситуації, через які дитина дізнається про різницю між добром і злом.
Щоб допомогти дитині, необхідно спершу зрозуміти, яку природу має її страх.
 
Проблема: вона боїться, що станеться щось недобре – автобус з батьками перевернеться по дорозі додому, її забудуть у дитячому садку, на неї звалиться стеля тощо – це симптоми стресу. Дітям у 5-6 років властиво боятися за батьків і за своє життя – вони тільки-но починають розуміти, що ми всі не вічні. Однак якщо страх має нав'язливий характер, викликає соматичну реакцію (тремтіння, втрату апетиту, блювоту, нудоту, розлад шлунка) –йдеться вже про серйозні речі.
 
Що робити? Необхідно переглянути ритм життя дитини. Занадто багато занять, гуртки, нереальна кількість факультативів, непосильні обов'язки, пізніше сидіння за телевізором і комп'ютером, перегляд кримінальних бойовиків і жахів ба навіть просто новин, провокують у дітей таку реакцію. Дитині краще дати час на відпочинок, уникати емоційних навантажень (ні в якому разі не кричати на неї й не лаятися в її присутності), а в крайньому випадку звернутися до дитячого психолога.
 
Проблема: страх чогось конкретного – мишей, павуків, метеликів, ліфтів, дзеркал. При вигляді страхітливого предмета або перебуваючи в певній ситуації, дитина відчуває панічний страх. Вона, скажімо, уникає ночівлі на дачі, де можуть бути миші, або обходить стороною кішок і так далі. Це класична фобія. Схильність до фобій несе генетичний характер, а сам страх вважається необґрунтованим. Може бути, що фобія виникла у дитини після якоїсь травми, припустимо, вона могла пов'язати падіння з велосипеда з лікарняним ліфтом, на якому піднімалася в травмопункті, або в неї виник певний асоціативний ряд.
 
Що робити? Не треба ні в якому разі примушувати дитину стикатися зі своїм страхом, брати її на «слабо», жартувати над нею чи намагатися пояснити, що вона боїться нісенітниць. Дитина сама повинна регулювати свою роботу над страхом, і тільки відчуваючи готовність до неї, вона зможе поступово від неї позбавитися. До речі, більшість фобій проходять після досягнення зрілості, тому такий страх – далеко не вирок.
 
Проблема: страх певної ситуації або фізичного впливу ззовні. Припустимо, дитина страшно побоюється незнайомих людей, боїться опинитися кинутою на вулиці, потрапити в автокатастрофу, втратити ключі від квартири, потрапити в коло незнайомих дітей. Все це найчастіше – результат психотравми. Ніхто не застрахований від психотравм, і більшість людей (якщо не сказати – всі) їх має. Однак у дітей психотравми проявляються особливо яскраво: їх підсвідомість стихійна, емоції відверті й сильні, і вони часто просто не уявляють, як з ними впоратися. Природа цих психотравм може бути різною: батьки, побоюючись за нерозсудливість дитини в дуже емоційній формі розповіли їй про небезпеку розмови з незнайомцями або про алкоголь і тютюн (розповідаючи про болісну смерть від шкідливої звички), в результаті чого дитина стала боятися сигарет і спиртного вже як явища , задихатися при їх вигляді на рекламному плакаті або в кіоску. Або ж вона в будь-якому дорослому відразу бачить маніяка, насилу спілкується зі знайомими батьків. Крім того, не виключено, що з якихось причин її висміяли діти з нового колективу, її страшно і публічно вилаяли при друзях або вчителька поставила дитину в незручне становище...
 
Що робити? В таких випадках ні в якому разі не можна вчити дитину пригнічувати свої емоції (говорити «Ти ж хлопчик! Не хникай», або «Ти великий! Бояться тільки боягузи»). Витіснення емоції завдають свідомості великої шкоди й можуть вилитися в серйозні поведінкові або психічні порушення. Варто обговорити страх, розпитати дитину про те, що вона відчуває, підстрахувати її в момент контакту з причиною страху.
 
Проблема: страх публічного виступу, спілкування або роботи під наглядом. Цей страх обумовлений соромом і заниженою самооцінкою. У процесі дорослішання дитина раптом починає себе усвідомлювати як окрему особистість, яка несе відповідальність за власні вчинки. Коли вона була малюком, її завжди "прикривали" батьки. А тепер вона сама повинна контактувати зі світом... Якщо її думки і дії занадто часто засуджувалися, батьки постійно повторювали фрази, на кшталт "тобі не соромно?", або "де твоя совість?", її порівнювали з іншими не на його користь, у дитини можуть виникнути комунікаційні проблеми.
 
Ось класична ситуація: дитина раптом стала погано вчитися, її успішність падає, і вона втрачає контроль над виконанням завдань. Батьки її лають за це, лякають страшними перспективами, карають, а шкільний психолог проводить розмову з дитиною і розуміє, що, намагаючись здати контрольну або прочитати домашнє завдання, дитина концентрується не на навчанні, а на своїх стосунках з батьками. Їй дуже страшно видатися "поганою", тому вона боїться зробити крок праворуч чи ліворуч в рамках навчального процесу.
 
Що робити? Важливо спочатку не принижувати самооцінку дитини, не тиснути на неї і не намагатися зробити її "кращою" через негатив. Замість лайки завжди можна поговорити з дитиною і пояснити їй усе.

Призначенi фільтри

Навичка
  • не призначені
Вік
  • 0 - 10 рокiв
Здібності
  • не призначені

Галерея картинок

Схожi статтi

Коментарі


Увiйти чи Зареєструватися (щоб залишати відгуки)